Медична реформа: зареєстровано новий системний законопроект

Устінов О.В.

Резюме. Як альтернатива урядовому варіанту реформування охорони здоров’я

12315157214 вересня 2017 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України № 7065 «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні».

Авторами законопроекту виступили народні депутати України Богомолець Ольга Вадимівна, Мусій Олег Степанович, Бахтеєва Тетяна Дмитрівна, Шурма Ігор Михайлович, Шипко Андрій Федорович, Мельничук Сергій Петрович, Дубіль Валерій Олександрович, Карпунцов Валерій Віталійович, Біловол Олександр Миколайович.

Нагадаємо, наше видання повідомляло, що у вересні можлива поява нового системного законопроекту, який буде альтернативою урядовому варіанту системи охорони здоров’я.

Як йдеться у пояснювальній записці до документа, невідповідність системи охорони здоров’я потребам населення значною мірою зумовлена неефективністю організації медичного обслуговування населення, а також критичним станом її основного інституційного компонента — закладів охорони здоров’я, недостатнім використанням потенціалу закладів охорони здоров’я недержавної форми власності, у тому числі фізичних осіб — підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики, до надання медичної допомоги у межах державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Водночас існує тенденція розглядати реформу медичного обслуговування без згадування про критично низький рівень фінансування з громадських джерел, виснаження основних фондів комунальних і державних закладів охорони здоров’я, їх технологічну відсталість. Відбувається нав’язування штучної думки, що лише надконцентрація повноважень щодо управління і фінансування (у наявних обсягах) медичного обслуговування населення може забезпечити швидкий прогрес.

Натомість цей законопроект є системним, оскільки пропонує повний комплекс регуляцій, необхідних для побудови в Україні сучасної системи медичного обслуговування населення з опорою на доказовий менеджмент і особливості вхідних умов.

Зміни, запропоновані законопроектом, передбачають програмний підхід до організації та фінансування медичного обслуговування на основі застосування конституційної норми. Вперше пропонується деконцентрувати владні повноваження у секторі медичного обслуговування на центральному рівні та розподілити їх між центральними і місцевими органами влади, громадами, професійним самоврядуванням в охороні здоров’я. Це забезпечить нівелювання корупційних ризиків та дозволить уможливити сучасні механізми безперервного поліпшення якості медичного обслуговування.

Надано чіткі орієнтири для громад щодо перспектив закладів охорони здоров’я, які знаходяться у їхній власності, та їх позиціонування у майбутній мережі через класифікацію закладів охорони здоров’я в розрізі видів медичної допомоги, визначено порядок утворення та припинення, особливості їх діяльності, тлумачення поняття мережі закладів охорони здоров’я як комплексу установ, який забезпечує обґрунтовані потреби населення. Зазначені зміни дозволяють перейти від утримання закладів охорони здоров’я до сучасної контрактної організації медичного обслуговування населення, сумісної з ринковою моделлю економіки.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин особливо важливим питанням державної політики будь-якої країни є побудова ефективної системи соціальних гарантій з охорони здоров’я, включаючи безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги (гарантований її рівень). Відомо, що більшість постсоціалістичних країн переглянули масштаби державної відповідальності у сфері охорони здоров’я і визначили державні соціальні гарантії.

Запропоноване законопроектом трактування поняття «медична послуга» як елемент медичної допомоги, що має вартісне визначення та може слугувати основою для розрахунку і чіткого окреслення рівня державних гарантій щодо медичного обслуговування.

Вітчизняним законодавством, у тому числі й Основами законодавства України про охорону здоров’я, закладені певні засади для врегулювання питання гарантій щодо медичного обслуговування. Однак зазначені положення потребують уточнення/конкретизації, особливо щодо розробки і затвердження переліку захворювань та станів, обсягів медичної допомоги, які надаються у державних та комунальних закладах охорони здоров’я безоплатно, основні вимоги до їх розробки, умови надання окремих видів медичної допомоги. При цьому необхідно зважати не тільки на 49-ту статтю Конституції України, а й на положення статті 95 Конституції України стосовно того, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а також, що держава прагне до збалансованості бюджету України.

До сьогодні законодавчо не визначене місце стоматологічної медичної допомоги у переліку видів медичної допомоги, що спричинило ряд проблем з організацією і фінансуванням цього виду медичної допомоги, яка є технологічно і структурно практично відмежованою і самодостатньою серед інших видів медичної допомоги. Законопроект дає трактування поняття «стоматологічна медична допомога», а також чітко окреслює загальну інфраструктуру її організаційних елементів та номенклатуру закладів, що забезпечують надання цього виду медичної допомоги. Законодавче визначення понятійного апарату щодо стоматологічної допомоги також сприятиме у подальшому формуванню виваженої структури професійного самоврядування в охороні здоров’я.

Також вперше на законодавчому рівні представлено особливості фінансування, які передбачають консолідацію бюджету, і, відповідно, фінансових ризиків максимально на рівні обласних бюджетів стосовно найбільш вартісних видів спеціалізованої медичної допомоги. Необхідність такого кроку підтверджено і даними аналізу міжнародного досвіду, який свідчить, що в країнах, схожих з Україною за розміром території (Канада, Австралія, Казахстан), рівень консолідації бюджету охорони здоров’я, за винятком надання третинної допомоги, визначений на рівні області. Крім економічного обґрунтування, з міжнародного досвіду очевидні такі переваги подібного рішення:

  • на рівні області можна максимально раціонально реалізувати маршрутизацію пацієнта (систему направлень), підвищити ефективність використання високотехнологічних видів допомоги та обладнання, їх загальну доступність;
  • підвищується керованість системою та ефективність проведення єдиної державної політики в галузі охорони здоров’я громадян;
  • усуваються штучні обмеження щодо доступу пацієнтів до послуг кращої якості та забезпечується реалізація права пацієнта на вибір лікаря і лікувального закладу з-поміж декількох можливих;
  • активізується вплив ринкових механізмів на регулювання якості медичного обслуговування;
  • наявність єдиного кваліфікованого покупця уможливлює реалізацію принципу «гроші йдуть за пацієнтом» та дозволяє заощадити кошти на адмінвидатках;
  • створюється платформа для подальшого запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Водночас первинна медична та первинна стоматологічна допомога лишається у сфері управління і фінансування громад, що відповідає особливій природі цих видів допомоги, їх глибокої поєднаності із загальним контекстом функціонування елементарних соціумів як в сільській місцевості, так і в містах.

На сьогодні більшість закладів охорони здоров’я, які існують у формі бюджетних установ, не мають достатнього рівня самостійності при прийнятті рішень з питань поточного управління та діяльності закладу. Заклади охорони здоров’я обмежені в можливості самостійного визначення цілей та пріоритетів для використання бюджетних ресурсів. Напрямки використання бюджетних коштів є жорстко регламентованими згідно з кошторисом. Навіть у разі екстреної необхідності заклади охорони здоров’я не можуть перерозподіляти кошти з однієї статті бюджету до іншої (наприклад, придбати додаткові ліки за рахунок економії на комунальних послугах). Це не стимулює керівників закладів охорони здоров’я до економії та оптимізації процесу надання медичної допомоги населенню.

При цьому наявні наукові докази свідчать, що в системах охорони здоров’я, і в першу чергу Європейського регіону, спостерігається тенденція до використання стратегічних («активних») закупівель як механізму фінансування надавачів медичних послуг для забезпечення найкращих результатів з погляду покращення здоров’я населення. Механізми укладання контрактів (договорів) і оплати на основі обсягів та якості наданих послуг — центральні елементи ефективної системи закупівель медичних послуг. Більш активні закупівлі (коли розмежовані функції покупця і надавача) можуть покращити якість та ефективність систем охорони здоров’я за рахунок врахування потреб населення в медичній допомозі, регіональних відмінностей, втручань і послуг, які найбільше відповідають потребам і очікуванням населення, обсягів наявних ресурсів, механізмів їх закупівлі, включаючи контрактні механізми і системи оплати надавачів. Запровадження стратегічних закупівель тісно пов’язане із запровадженням нових, ефективних методів фінансування.

У свою чергу, запровадження контрактної моделі медичного обслуговування ставить принципово нові та більш високі вимоги до якості та своєчасності управлінської, передусім медико-економічної, інформації. Законопроектом вперше пропонується врегулювання питань організації доступу до централізованих баз даних, уніфікації медичних записів, функціонування інформаційних систем в охороні здоров’я.

Угода про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони передбачає посилення співпраці у сфері охорони здоров’я між Україною та Європейським Союзом з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання (глава 22 «Громадське здоров’я»).

Таке співробітництво, зокрема, має охоплювати зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, у тому числі шляхом впровадження реформ.

Стратегія сталого розвитку «Україна-2020», затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015, також передбачає здійснення реформи системи охорони здоров’я. Так, пункт 7 розділу 3 передбачає, що метою державної політики у цій сфері є кардинальне, системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Орієнтиром реформи є програма Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020».

Крім того, необхідність реформування сфери охорони здоров’я передбачена проектом Світового Банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі людей», Меморандумом між Україною та Міжнародним валютним фондом про економічну та фінансову політику, укладеним у зв’язку з підписанням чотирьохрічної розширеної угоди в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF) Міжнародного валютного фонду (лютий–березень 2015 р.), Національною стратегією побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років, іншими нормативно-правовими актами та програмними документами щодо реформування охорони здоров’я в Україні.

Однак, незважаючи на задекларовану державою важливість здійснення системного та комплексного реформування галузі охорони здоров’я, законодавче забезпечення таких реформ на сьогодні залишається недостатнім.

При підготовці законопроекту були враховані напрацювання пілотного проекту, проведеного згідно з Законом України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» щодо провадження нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, спрямованих на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення згідно з законом України, результати реалізації проектів за підтримки Єврокомісії «Профілактичні та первинні заходи охорони здоров’я України, Києва та ряду областей», «Фінансування і управління у сфері охорони здоров’я» тощо.

Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами rada.gov.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

двадцать + 6 =