В Україні нині відбуваються бурхливі дискусії щодо майбутної медичної реформи – вона має як палких прихильників, так і категоричних противників.Але всі погоджуються, що ми маємо наслідувати тут розвинені країни. Що ж на практиці являє собою омріяна нами медицина – розкажуть українці, які живуть за кордоном і знають про неї не з чуток. За сім років життя у Франції з тутешньою медициною я зіткнулась не раз, причому досвід був як дуже позитивний, так і вкрай негативний.

Інтеграція у французьку систему охорони здоров’я починається з обов’язкового страхування. Для цього треба отримати Carte Vitale (дослівно – “життєво важлива картка”), яку мені зробили одразу після прибуття у примусовому порядку. Для студентів (а я якраз приїхала вчитися), яким ще немає 20 років, соціальне страхування безкоштовне. З 21 року воно коштує 215 євро на рік і має бути сплачене на початку навчального року. Коли починаєш працювати, система відрахувань і сума змінюється, якщо схематично, то щомісяця на страхування із зарплати автоматично знімаєтся 20-30 євро.

Переважна більшість медиків у Франції працює у невеликих відділення (4-5 спеціалістів на “кабінет”, – як їх називають у Франції), розташованих на перших поверхах житлових будинків. Записатися на прийом можна телефоном, в інтернеті або ж прийти спонтанно і чекати на “вікно” у розкладі лікаря. У всіх таких кабінетах є кімната очікування з кріслами, журналами і кулером. Здавалося б, дрібниці, але цей мінімальний комфорт кардинально змінює досвід походу до лікаря. Наголошу, що йдеться не про приватні ВІП-центри, а про звичайні медичні кабінети.

Пацієнт може обрати спеціаліста своїм провідним терапевтом (сімейним лікарем), і тоді записати на прийом взагалі можна, подзвонивши лікарю на мобільний. До лікаря загальної практики я звернулася через місяць після переїзду до Парижа. Обрала варіант запису по інтернету, і знайшла спеціаліста у радіусі двох кілометрів від свого гуртожитка на ранок наступного дня.

Тариф на базову консультацію фіксований по всій країні – 25 євро (зріс на два євро за останні 5 років), його сплачує сам пацієнт. Потрібно обов’язково дати лікарю дані своєї Carte Vitale, завдяки чому ви впродовж двох тижнів отримаєте компенсацію у розмірі 15 євро. Для того, щоб вам повернули решту витрачених на консультацію грошей, має бути додаткова страховка (необов’язкова, але, як показав досвід, дуже корисна), яка коштує від 20 євро на місяць. Тоді я отримала консультацію і надзвичайно приємні враження від французької системи охорони здоров’я.

До речі, спочатку я вирішила, що обійдусь без додаткового страхування, і навіть факт його наявності у 95% французів, мене не зупинив. Та минуло два місяці, і я на своєму досвіді переконалась, що жадібний таки дійсно платить двічі. Того разу мені знадобився алерголог. Наївна і безтурботна, я була переконана, що зможу записатися на прийом так само швидко, як і до лікаря загальної практики. Однак на мене чекало повне розчарування – вільної дати до певних спеціалістів потрібно чекати від двох тижнів до 6 місяців (у випадку окуліста і невролога).

За консультацію в алерголога, що працює за “вільним тарифом”, я виклала 80 євро, а потім ще 100 євро за аналіз крові

Друзі підказали мені альтернативу – йти у приватний центр, де будуть завищені тарифи, але зазвичай є вільні дати мало не наступний день. В результаті за консультацію в алерголога, що працює за “вільним тарифом”, я виклала 80 євро, а потім ще 100 євро за аналіз крові, на який він мене відправив. Минуло два тижні, і мені повернулися 15 євро за консультацію у лікаря, чий “вільний тариф” обов’язкове страхування не цікавить, і 60 євро за аналіз крові.

Якби ж на той момент у мене було додаткове страхування, то за консультацію – попри те, що центр приватний – я б отримала решту компенсації, а за аналіз крові взагалі наперед платити не довелося б – для дорогих процедур у Франції в рамках додаткової страховки існує система “tiers-payant” (оплата третьою стороною). Несподівані витрати красномовніше за будь-які пояснення переконали мене, що 95% французів все ж мають рацію.

З віком і зростанням потреб французи переходять на дедалі дорожчі страховки, які покривають чимало коштовних медичних послуг. Важливий момент: кожен роботодавець у Франції зобов’язаний запропонувати своїм співробітникам додаткове страхування, при цьому половину або більше його вартості він муситиме взяти на себе. Співробітнику залишається лише сплачувати 30 євро за індивіальну страховку або 70 євро за родинну, які автоматично списуються з його зарплати щомісячно – на додаток до 20 євро за обов’язкове страхування. Українцям це задоволення може здатися дорогим, але, по-перше, для французьких зарплат це незначні гроші, по-друге, завдяки такій страховці можна усю родину “вдягнути” в окуляри, вилікувати зуби, повернути гроші за придбані ліки і пройти у разі потреби найдорожче обстеження – якщо оплачувати це самотужки, вийде набагато, набагато дорожче за 70 євро.

Після цієї оди системі страхування час перейти до набагато менш гламурної сторони медицини у Франції. Про неї я дізналися одного сонячного ранку, коли збори на роботу були перервані страшенним болем, схожим на запалення апендикса. Розігнутися я не могла зовсім, сил вистачило лише дотягнутся до телефона і викликати швидку.

На мій великий подив у відповідь пролунало: “Вільних машин немає, буде швидше, якщо ви самі приїдете”. З нелюдськими зусиллями я змогла спуститися на вулицю і, у все ще напівзігнутому стані, дочекатися таксі. Прийом у лікарні був млявий і байдужий. Мій випадок не оцінили як пріоритетний, хвилин через 20 очікування мені вкололи сильне знеболювальне (усе це, знаючи, що у мене, можливо, апендицит), і сказали чекати. Чекала я п’ять годин.

Час від часу до лікарні надходили більш “пріоритетні” пацієнти, а моя черга усе не підходила і не підходила. Врешті-решт, знайшовся вільний лікар, який взяв у мене аналізи, вколов ще знеболювального, бо спазми повернулись, і сказав чекати УЗД. Його я чекала ще дві години. В результаті все скінчилось добре – хоча запалення дійсно виявили, обійшлося без операції.

Мій досвід багатогодинного очікування – не єдиний приклад того, наскільки повільна у Франції “швидка” допомога

Мій досвід багатогодинного очікування – не єдиний приклад того, наскільки повільна у Франції “швидка” допомога. Чимало друзів ділилися схожими історіями, у якій основними відповідями лікарів на будь-які скарги було знеболювальне або парацетамол.

Єдина гарна новина у тому, що у випадку шпиталізації пацієнт з додатковим страхуванням не платить ані за ліки, ані за палату, ані за процедури. Те саме стосується пологових будинків, в яких у певних випадках (і з гарною страховкою) вас абсолютно безкоштовно розмістять в індивідуальній палаті. На брак медичного обладнання і медикаментів у Франції теж жалітися не доводиться.

Загалом додаткове медичне страхування у Франції – це цілий світ можливостей, серед яких безкоштовне лікування на термальних курортах за направленням лікаря, допомога у лікуванні від нікотинової та інших залежностей і навіть пластична хірургія. Для цього потрібно лише обрати гарну страховку і сімейного лікаря, який погодиться виписувати відповідні направлення.

Додам на останок, що найкрасномовнішою демонстрацію того, наскільки французи довіряють власній системі медицини, для мене став той факт, що коли минулої осені у колишнього президента Жака Ширака виявили запалення легенів, його поклали на стаціонар у звичайний державний шпиталь.

https://tsn.ua/

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

5 × четыре =